Витрати виробництва і їх класифікація.
Формою руху авансованого підприємством капіталу є витрати виробництва.
Витрати виробництва – вартість усіх економічних ресурсів, залучених підприємцями для виробництва певного обсягу продукції.
Усі витрати виробництва передбачають відмову від їх альтернативного використання. Отже витрати є альтернативними. Платежі, які повинна робити фірма для залучення до виробництва необхідних ресурсів, становлять економічні витрати. Вони об’єднують:
зовнішні або явні витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми; їх фірма купує на ринках ресурсів. Явні витрати належать до бухгалтерських витрат;
внутрішні або неявні витрати – витрати фірми на використання власних ресурсів.
Залежно від терміну, впродовж якого фірма може змінювати економічні ресурси, залучені нею до виробництва, розрізняють:
- витрати в короткостроковому періоді, тобто в періоді, коли хоча б один вид ресурсу неможливо змінити;
- витрати в довгостроковому періоді, періоді часу достатньому для зміни всіх задіяних ресурсів.
Витрати в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні, граничні.
Постійні витрати – це витрати, які не залежать від обсягу виробництва і мають місце навіть при нульовому обсязі виробництва. Це витрати на орендні платежі, проценти по кредитах, утримання будівель, заробітну плату керівників, службовців тощо.
Змінні витрати – це витрати, які безпосередньо змінюються із зміною обсягу виробництва. До них належать витрати на сировину, матеріали, електроенергію комплектуючі, транспортні послуги, оплату праці робітників тощо.
Сукупні (загальні) витрати – це витрати на придбання усіх необхідних факторів виробництва (сума постійних і змінних витрат).
Середні витрати – це витрати в розрахунку на одиницю продукції. Виділяють середні постійні, середні змінні і середні загальні витрати виробництва.
Граничні витрати – це приріст витрат на виробництво кожної наступної (додаткової) одиниці товару.
У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані. До них належать втрати, які здійснюються раз і назавжди і не компенсуються в разі припинення діяльності фірми, а також втрачені можливості у зв’язку з помилковими управлінськими рішеннями (збитки, що відшкодовуються з прибутку).
Центральні проблеми організації економіки.
Основною рушійною силою суспільного прогресу є людина, яка є водночас і діючим суб’єктом економічної системи та системи економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах суспільного життя. Визначальним чинником доцільної поведінки економічних суб’єктів є всезростаючі потреби. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти вагомих успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, виходячи з певних інтересів людини, лише реалізуючи найрізноманітніші потреби людей.
Потреби – це відчуття необхідності в тих чи інших благах, бажання володіти ними, тобто у той чи інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби можна характеризувати як нужду у чому-небудь, необхідному для життєдіяльності і розвитку кожної людини зокрема і суспільства загалом.
Жодне суспільство не має безмежних можливостей. Блага є обмеженими, тоді як потреби є безмежними. Недостатність благ стосовно потреб людей зумовлена обмеженістю ресурсів. Іншими словами, ресурси є рідкісними, тобто має місце закон рідкості (обмеженості) ресурсів. Згідно із ним блага є обмеженими, оскільки немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для задоволення потреб. У зв’язку із безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів, перед будь-яким суспільством постає три фундаментальні, взаємопов’язані проблеми організації економіки:
1. Що і в якій кількості потрібно виробляти? Скільки кожного з товарів повинна виробляти економіка і які та скільки послуг має бути запропоновано? Які із благ слід виро...